Діти мають жити. Грати, вчитися, мріяти. Але російські ракети, танки й кулі забрали в них усе.
4 червня ми не мовчимо. Ми говоримо замість тих, хто вже не скаже ні слова. Ми кричимо, бо більше неможливо терпіти. Ми – ті, хто залишився. Але ми пам’ятаємо кожного.
Це – “Голоси дітей”. Дивіться. Відчуйте. Пам’ятайте.
